Гончарство одне з найдавніших ремесел людини. Зародилось гончарство ще в кам’яному віці. Можна стверджувати, що ще до оволодіння людини вогнем вона почала формувати з глини предмети, потрібні для вжитку.
Під палючим сонцем ці предмети набирали певну міцність і мали певну цінність. Такими предметами могли бути ємності для пожитків та амулети. А вже з освоєнням людиною вогню на великій кількості стоянок вчені виявили сліди гончарного посуду та подобу людської фігурки.
На території України сліди гончарства археологи датують 7-6 тисячоліття до н.е. У різні історичні епохи її населення виготовляло всілякий посуд для приготування, зберігання і споживання страв (горщики, глечики, миски, макітри, ринки, тикви, барильця, куманці, кухлі тощо), а також обрядовий, зооморфний і антропоморфний посуд, архітектурно-будівельні вироби (цеглу, кахлі, черепицю, димарі).
Розвиткові гончарства на території сучасної України сприяла наявність родовищ високоякісних глин, які є основним матеріалом для роботи гончарів. Це зумовило виникнення багатьох осередків гончарства. Усього в Україні на початку ХХ ст. зафіксовано більше 700 населених пунктів, жителі яких займалися гончарством.
Вироби всіх гончарних осередків, за наявності спільних рис у формах і побутовому застосуванні, водночас мали й локальні відмінності, які проявлялися як у кольорах та орнаментиці, так і в пластиці, архітектоніці творів.